Опис смерті Христа з точки зору медицини

ОПИС СМЕРТІ ХРИСТА З ТОЧКИ ЗОРУ МЕДИЦИНИ
С. Трумен Девіс, М.М., М.Н.

Перепечатка з журналу Аризона Медисин. Березень, 1965.

 

У цій статті я хочу обговорити деякі фізичні аспекти страстей, або страждань Ісуса Христа. Ми прослідкуємо Його шлях від Гетсиманського саду до суду, потім, після бичування, шлях на Голгофу, і, зрештою, Його останні години на хресті...

 

Я почав з вивчення того, як практично здійснювався акт розп'яття, тобто катування і позбавлення життя людини через прибивання до хреста. Очевидно, перше відоме в історії розп'яття здійснили перси.

 

Олександр Македонський і його воєначальники відновили цю практику в країнах Середземномор'я — від Єгипту до Карфагена. Римляни перейняли це у Карфагенян і швидко, як і все, що вони робили, перетворили це в ефективний спосіб страти. Відомі римські автори (Лівій, Цицерон, Тацит) пишуть про це.

 

Деякі нововведення та зміни описуються в стародавній історичній літературі. Я згадаю лише частину з них, що мають відношення до нашої теми. Вертикальна частина хреста, інакше ніжка, може мати горизонтальну частину, інакше древо, розташовану на 0,5 – 1 метра нижче вершини — саме таку форму хреста ми зазвичай вважаємо сьогодні класичною (пізніше він був названий латинським хрестом). Проте, у ті дні, коли наш Господь жив на Землі, форма хреста була іншою (наподіб грецької букви «тау» або нашої букви «Т»). На цьому хресті горизонтальна частина розташовувалася у виїмці на вершині ніжки. Існує достатньо багато археологічних свідчень того, що Ісус був розп'ятий саме на такому хресті.

 

Вертикальна частина зазвичай постійно знаходилася на місці страти, і засуджений повинен був нести древо хреста, вагою близько 50 кілограм, від тюрми до місця страти. Без будь-яких історичних чи біблійних доказів художники середньовіччя та епохи Відродження зображували Христа, що несе весь хрест. Багато з цих художників та більшість скульпторів сьогодні зображують долоні Христа, у які забиті цвяхи. Римський історичний літопис та експериментальні докази свідчать про те, що цвяхи забивали між кістками зап’ястя, а не в долоні. Цвях, забитий в долоню, розірве її крізь пальці під дією ваги тіла засудженого. Це помилкове уявлення, можливо, виникло в результаті нерозуміння слів Христа, звернених до Фоми — “Подивись руки мої”. Анатоми, як сучасні, так і стародавні, завжди вважали зап’ястя частиною руки. Невелику дощечку з написом про злочин засудженого зазвичай несли попереду процесії, а потім прибивали до хреста над головою. Ця табличка разом з древком, прикріпленим на вершині хреста, могла створити враження форми, характерної для латинського хреста.

 

Страждання Христа починаються вже в Гетсиманському саду. З багатьох аспектів, я розгляну лише один, що має фізіологічний інтерес: кривавий піт. Цікаво, що Лука, який був лікарем серед учнів, єдиний, хто згадує про це. Він пише: «І в муках ще ревніше молився Він. І мов краплі крові, падав на землю піт Його». Сучасні дослідники використовували всі можливі спроби, щоб знайти пояснення цієї фрази, очевидно перебуваючи в хибній впевненості, що цього не може бути. Багато марних зусиль можна було б уникнути, якби звернутися до медичної літератури. Опис явища гематидрозу або кров'яного поту, хоча й дуже рідко, але зустрічається в літературі.

 

Під час великого емоційного стресу, найдрібніші капіляри в потовидільних залозах розриваються, що призводить до змішування крові і поту. Одне лише це могло викликати у людини стан сильної слабкості і, можливо, шоку.

 

Ми пропускаємо тут місця, пов'язані зі зрадою й арештом. Потрібно підкреслити, що важливі моменти страждань Христа відсутні у цій статті. Можливо, це засмутить вас, але для того щоб дотримуватись нашої мети — розглянути лише фізичні аспекти страждань — це необхідно. Після арешту вночі Христа привели до Синедріону, до первосвященика Каяфи. Тут Йому завдають першу фізичну травму, вдаряючи по обличчю за те, що Він мовчав і не відповідав на запитання первосвященика. Після цього охоронці палацу наділи Йому пов'язку на очі і знущалися з Нього, вимагаючи сказати, хто з них плював на Нього і бив по обличчю.

 

Вранці Христа, побитого, спраглого і знеможеного від безсонної ночі ведуть через Єрусалим до Преторії Крепості Антонія, місця, де перебував прокуратор Юдеї Понтій Пілат. Вам, звичайно, відомо, що Пілат намагався перекласти відповідальність за прийняття рішення на тетрарха Юдеї Ірода Антипу. Очевидно, що у Ірода Христу не завдавали фізичних страждань, і Він був приведений назад до Пілата.

 

І ось тоді, піддаючись крикам натовпу, Пілат наказав звільнити бунтівника Варавву і засудив Христа на бичування і розп'яття. Існує багато розбіжностей серед авторитетних учених щодо того, чи бичування слугувало прелюдією до розп'яття. Більшість римських письменників того часу не пов'язують разом ці два види покарання. Багато дослідників вважають, що спочатку Пілат наказав бичувати Христа і цим обмежитися, а рішення про смертну кару через розп'яття було прийнято під тиском натовпу, який стверджував, що прокуратор не захищає таким чином кесаря від людини, яка називає себе Царем Юдейським.

 

І ось йде підготовка до бичування. З ув'язненого зривають одяг, і його руки прив'язують над головою до стовпа. До кінця не ясно, чи намагалися римляни дотримуватися юдейського закону щодо бичувань. У юдеїв був стародавній закон, за яким заборонялося завдавати більше сорока ударів. Фарисеї, які завжди слідкували за неухильним дотриманням закону, наполягали на тому, щоб кількість ударів була тридцять дев'ять, тобто у разі помилки при рахунку закон, тим не менш, не був би порушений. Римський легіонер приступає до бичування. У руках у нього батіг, який являє собою короткий канчук, що складається з кількох важких шкіряних ременів з двома маленькими свинцевими кульками на кінцях.

 

Тяжкий батіг з усією силою знову і знову опускається на плечі, спину і ноги Христа. Спочатку важкі ремені розсікають тільки шкіру. Потім вони врізаються глибше в підшкірну тканину, викликаючи кровотечу з капілярів і підшкірних вен, і, нарешті, приводячи до розриву кровоносних судин в м’язовій тканині.

 

Маленькі свинцеві кульки спочатку утворюють великі та глибокі синці, які при повторних ударах розриваються. Наприкінці цього катування шкіра на спині звисає довгими клаптями, і все це місце перетворюється на суцільне криваве місиво. Коли керуючий цією екзекуцією сотник бачить, що в'язень близький до смерті, бичування нарешті припиняється.

 

Христу, який перебував у напівсвідомому стані, розв’язують руки, і Він падає на каміння, залите Його кров’ю. Римські воїни вирішують тепер познущатися з провінційного єврея, який заявляє, що Він Цар. Вони накидають на Його плечі одяг і дають Йому в руки палку як скипетр. Але потрібна ще корона, щоб завершити цю забаву. Вони беруть невеликий пучок гнучких гілок, вкритих довгими шипами (зазвичай використовуваних для багаття) і сплітають вінок, який надягають на Його голову. І знову відбувається рясна кровотеча, оскільки на голові розташована густа мережа кровоносних судин. Поглумившись вдосталь і розбивши Його обличчя, легіонери беруть у Нього тростину і б’ють Його по голові, щоб тернові шипи ще глибше врізалися в шкіру. Зморившись нарешті від цієї садистської забави, вони зривають з Нього одяг. Він вже прилип до згустків крові на ранах і його зривання, як і необережне зняття хірургічної пов’язки, викликає нестерпний біль, майже такий, якби його знову хлестали батогом, і його рани знову починають кровоточити.

 

З поваги до єврейської традиції римляни повертають Йому одяг. Важке древо хреста прив’язують до Його плечей і процесія, що складається з засудженого Христа, двох розбійників і загону римських легіонерів, очолюваних сотником, починає свою повільну ходу на Голгофу. Незважаючи на всі зусилля Христа йти прямо, Йому це не вдається, і Він, спотикаючись, падає, бо дерев’яний хрест занадто важкий, і було втрачено багато крові.

 

Ісус намагається піднятися, але сили залишають Його. Сотник, виявляючи нетерпіння, змушує якогось Симона Киринеянина, який йшов з поля, взяти і нести хрест замість Ісуса, який у холодному поту і втрачаючи багато крові, намагається йти Сам. Шлях довжиною близько 600 метрів, від фортеці Антонія до Голгофи, нарешті завершено. З в’язня знову зривають одяг, залишаючи тільки набедрену пов’язку, що дозволялося євреям.

 

Починається розп’яття, і Христу пропонують випити вино, змішане з мирром — слабкоанастезуючу суміш. Він відмовляється від неї. Симону наказують покласти хрест на землю, і потім швидко кладуть Христа спиною на хрест. Легіонер виявляє деяку розгубленість перед тим, як він забиває важкий, квадратний, кований цвях у зап’ястя руки і прибиває її до хреста. Він швидко робить те ж саме з іншою рукою, намагаючись не тягнути її занадто сильно, щоб дати деяку свободу у рухах. Древо хреста потім піднімається і встановлюється на вершині ніжки, після чого прибивається табличка з написом: ІСУС НАЗАРЯНИН, ЦАР ЮДЕЙСЬКИЙ.

 

Ліву стопу притискають зверху до правої пальцями вниз і забивають цвях у підйом стоп, залишаючи коліна злегка зігнутими. Розп’яття жертви завершено. Його тіло висить на цвяхах, вбитих у зап’ястя, що викликає нестерпний біль, який віддає в пальці і пронзає всю руку і мозок — цвях, вбитий у зап’ястя, тисне на середній нерв. Намагаючись зменшити нестерпний біль, Він піднімається, переносячи вагу свого тіла на ноги, прибиті цвяхом до хреста. І знову пекучий біль пронизує нервові закінчення, розташовані між плюсневими кістками стопи.

 

У цей момент відбувається ще одне явище. З накопиченням втоми в руках, хвилі судом проходять по м’язах, залишаючи за собою вузли неослабної пульсуючої болі. І ці судоми позбавляють Його можливості підняти своє тіло. Через те, що тіло повністю висить на руках, грудні м’язи паралізовані, а міжреберні м’язи не можуть скорочуватися. Повітря можна вдихнути, але не можна видихнути. Ісус щосили намагається підтягнутися на руках, щоб зробити хоча б маленький ковток повітря. В результаті накопичення вуглекислого газу в легенях і крові судоми частково слабшають, і з’являється можливість піднятися і зробити видих, щоб потім отримати рятівний ковток повітря. Безсумнівно, саме в цей період часу, Він промовляє сім коротких фраз, які наведені в Святому Писанні.

 

Першу фразу Він промовляє, коли дивиться на римських воїнів, які ділили Його одяг, кидаючи жереб: «Отче, прости їм, бо вони не знають, що творять».

 

Другу, коли звертається до розкаяного розбійника: «Істинно кажу тобі, сьогодні будеш зі мною в раю».

 

Третю, коли бачить у натовпі свою матір і вбитого горем юного апостола Іоанна: «Ось син твій жінка» і «Ось мати твоя».

 

Четверту, яка є першою строфою 21 Псалма: «Боже мій! Боже мій! Чому Ти покинув мене?»

 

Настають години безперервних мук, судоми пронизують Його тіло, виникають напади задухи, пекучим болем відгукується кожен рух, коли Він намагається піднятися, оскільки рани на спині знову роздираються об поверхню хреста. Після цього слідує інша агонія: сильний стискаючий біль виникає в грудях через те, що кров’яна сироватка повільно заповнює околосердечний простір, стискаючи серце.

 

Згадаймо слова з 21-го Псалма (вірш 15): "Я пролився як вода, всі кості мої розсипалися, серце моє зробилося як віск, розтануло в глибині моєї утроби". Все майже закінчено. Втрата рідини в організмі досягла критичної точки, стиснене серце все ще намагається прокачувати густу та в'язку кров через судини, виснажені легені роблять відчайдушну спробу втягнути хоч трохи повітря. Надмірне зневоднення тканин приносить нестерпні страждання.

 

Ісус вигукує: "Мене мучить спрага!" - це його п'ята фраза. Згадаймо іншу строфу з пророчого 21-го Псалма: "Сила моя висохла, як черепок, язик мій прилип до гортані моєї, і ти звів мене до пороху смерті".

 

Губку, змочену в дешевому кислому вині Поска, яке вживали римські легіонери, підносять до його губ. Він, ймовірно, нічого не випив. Страждання Христа сягають апогею, він відчуває холодне дихання смерті. І він вимовляє свою шосту фразу, яка не є просто стогоном у передсмертній агонії: "Ось тепер все".

 

Його місія спокутування людських гріхів завершена, і він може прийняти смерть.

 

Ще одне останнє зусилля, він знову спирається на розбиті ступні ніг, випростовується, робить вдих і вимовляє свою сьому і останню фразу: "Отче, в твої руки вручаю дух Мій".

 

Решта відома. Не бажаючи затьмарювати суботу перед Великоднем, євреї попросили зняти страчених з хрестів. Звичайним методом, який використовувався для завершення розп'яття, було перебивання кісток гомілок. Тоді жертва більше не зможе підніматися на ноги, і внаслідок сильного напруження м'язів грудей настає швидке задушення. Ноги двох розбійників були перебиті, але коли воїни підійшли до Ісуса, вони побачили, що в цьому немає потреби, і таким чином збулося Писання: "Кістка його нехай не зламається". Один із воїнів, бажаючи переконатися, що Христос помер, пронизав його тіло в області п'ятого ребра в напрямку до серця. В Євангелії від Іоанна, гл. 19 ст. 34 говориться: "і негайно з рани витекла кров і вода". Це говорить про те, що вода вийшла з об'єму навколо серця, а кров - з пронизаного серця. Таким чином, у нас є достатньо переконливих посмертних доказів того, що наш Господь помер не звичайною смертю від задушення під час розп'яття, а від серцевої недостатності внаслідок шоку та стиснення серця рідиною в області перикарда.

 

Висновок

Отже, ми побачили те зло, на яке здатна людина по відношенню до іншої людини і до Бога. Це дуже неприваблива картина, яка справляє гнітюче враження. Як же ми повинні бути вдячні Богу за його милосердя до людини - це чудо спокутування гріхів і очікування пасхального ранку!